Статистичний контроль якості виробів на виході виробничого циклу, має особливості, які проявляються за умови, що рівень дефектності наближається до нуля, адже при цьому для встановлення адекватної величини рівня дефектності необхідно обстежити всю партію.

Врахування економічних показників щодо вибору на виході виробничого циклу статистичного контролю, зазвичай, робиться в розумінні імперативності самого контролю. Такий підхід не є оптимальним, адже вихідний контроль є лише одним з можливих засобів урегулювання взаємовідношень між виробником та споживачем. За рамками парадигми обов’язковості вихідного контролю виробів, з’являється можливість взагалі відмовитись від отримання детальної інформації щодо їх якості на виході технологічного циклу. При цьому захист інтересів споживача можна забезпечити розробленням та впровадженням спеціальної стратегії взаємовідношень виробника та споживача.

Звичайно, стратегічна лінія будь-якого підприємства спрямовується на зменшення бракувального рівня дефектності, при якому ймовірність приймання партії продукції дорівнює ризику споживача. За умови малого значення бракувального рівня необхідний об’єм вибірки , який для будь-якого плану контролю визначається на підставі заданого бракувального рівня дефектності , буде не менше ніж . Таким чином, якщо рівень якості контрольованих виробів високий, наприклад такий, що споживачеві може бути поставлено не більше 1 дефектного виробу з 10000 (), то об’єм контролю має бути завбільшки , тоді як в реальних ситуаціях економічно обґрунтованими вважаються об’єми контролю в одиниці або десятки одиниць виробів.

Отже статистичні методи можуть використовуватись лише для контролю виробів відносно невисокої якості (наприклад, на кожні 50 ‑100 виробів ‑ один дефектний).

Виходячи за рамки парадигми обов’язковості вихідного контролю можна запропонувати альтернативну стратегію забезпечення якості, яка полягає у відмові від вихідного контролю, при введені регламенту, згідно якого по першій вимозі споживача дефектний виріб замінюється на новий. Для реалізації такої стратегії встановлюються відповідні критерії, якими визначається економічна доцільність двох альтернативних способів забезпечення якості за умови відсутності вихідного контролю.

Перший ‑ до партії продукції, що поставляється споживачеві, виробником додається деяка кількість виробів для заміни можливо наявних в цій партії дефектних виробів.

Другий – заміна дефектних виробів здійснюється в рамках системи гарантійних зобов’язань виробника через мережу сервісних центрів, майстерень, роздрібної торгівлі тощо.

Наведене дозволяє зробити відповідні висновки та сформулювати рекомендації, а саме:

‑ статистичний контроль якості виробів не завжди прийнятний;

‑ доцільність введення статистичного контролю має ґрунтуватися на порівняльному аналізі ефективності використання статистичного контролю та альтернативних схем, якими передбачено технічне обслуговування виробів або поповнення партії виробів, що поставляються споживачеві.