Проблема стабільного та ефективного виробництва достатньої кількості сільськогосподарської продукції набуває все більшої актуальності. При цьому першочергова роль відводиться вирощуванню зернових та олійних культур, які є основними в рослинницькому аграрному виробництві. Недостатня ж врожайність цих культур у великій мірі є наслідком того, що вирощування сільськогосподарських культур відбувається без чіткого дотримання аграріями науково обґрунтованих технологічних рекомендацій, до яких насамперед відносяться несвоєчасне сортооновлення і сортозміна, незбалансоване мінеральне живлення, недостатнє використання засобів захисту рослин. Суттєво менший вплив на врожайність зернових та олійних культур справляють несприятливі погодні умови протягом вегетаційного періоду. Згідно з офіційними даними НААН України, всі перераховані вище фактори є причиною великого розриву між потенційною і фактичною врожайністю сільськогосподарських культур.

Високі врожаї зернових культур можливі за умови забезпечення їх повноцінним живленням. Для свого розвитку рослини потребують світла, тепла, води й поживних речовин. У складі зернових культур міститься близько 70 хімічних елементів, головними серед яких є вуглець, кисень і водень. Далі за значущістю розташовані азот, фосфор і калій. Попри наявність цих елементів у складі найбільш корисних для ґрунту і рослин органічних добрив, їхня концентрація в останніх настільки незначна, що для досягнення високих урожаїв їх потрібно вносити по 50–60 т/га, що за нинішнього занепаду тваринництва спонукає до застосування мінеральних добрив хімічного походження.

В свою чергу, застосування мінеральних добрив має два істотних застереження: по-перше, мінеральні добрива забруднюють довкілля (щороку з ними на поля України надходить близько 133 тис. т фтору, 1,6 тис. т цинку, міді й інших екологічно небезпечних елементів) [1]. По-друге, вартість мінеральних добрив з кожним роком стрімко зростає. Це спонукає сільгоспвиробників до дбайливого й ощадливого використання мінеральних добрив.

Донедавна через невисокі ціни й фізико-механічні властивості мінеральні добрива вносили в ґрунт на 80% поверхневим способом, 10% — одночасно з сівбою і 10% — за підживлення посівів. Широке застосування поверхневого способу визначало те, що добрива випускали переважно в порошкоподібному і дрібнокристалічному вигляді, що потребувало ретельного їх перемішування і тривалого контакту з ґрунтом. Такі добрива загортали в ґрунт звичайним ґрунтообробним знаряддям під час оранки, культивації чи боронування. Ці засоби тією чи іншою мірою локалізують добрива в ґрунті, проте глибина їхнього загортання для кожного випадку різниться і не завжди відповідає потребам рослин.

Під час культивації основна маса добрив залишається на поверхні ґрунту й у шарі до 5 см. Дискова борона більш придатна для цього, проте вона здійснює широкосмугове внесення добрив через відкидання останніх задніми секціями до середини борони (у разі Х-подібного розташування дискових батарей). При цьому по обидва боки знаряддя залишаються неудобрені смуги завширшки до 30 см.

За оранки без передплужника на глибину 25 см кількість добрив зростає в напрямі від верхнього шару до нижнього і сягає максимуму в шарі 16–20 см. За оранки з передплужником кількість добрив зростає від верхнього шару (4 см) до нижнього. У шарі до 16 см залишається лише 14% добрив, що не забезпечує належного живлення молодих рослин на початку вегетації. На глибині 16–25 см міститься до 86% добрив, 37% з них концентруються біля дна борозни в шарі 24–25 см, що не забезпечує повної ефективності добрив [2].

За описаною вище технологією застосування мінеральних добрив рослини використовують лише 28% азоту, 20% фосфору і 32% калію. Значно ефективнішим способом є внесення добрив безпосередньо в ґрунт вузькими стрічками на потрібній відстані від рядка рослин, що дає змогу підвищити вищеназвані показники, відповідно, до 50, 20 і 50% та зекономити до 30% мінеральних добрив. Найкращим агротехнічним засобом, що дає змогу це реалізувати, є внесення основної дози добрив одночасно з висіванням [3].

Наведені вище дані переконливо свідчать про те, головною причиною низьких врожаїв збіжжя все ж залишається недотримання аграріями науково обґрунтованих технологічних рекомендацій щодо обробки зернових, у тому числі і внесення добрив.

Саме тому створення системи підтримки прийняття рішень для оптимізації використання сучасних технологій внесення добрив повинно поліпшити вирішення питання підвищення врожайності зернових культур.

Предмет дослідження – сучасні технології вирощування зернових культур , а об’єкт дослідження – вплив процесів внесення добрив на ефективність вирощування зернових культур .

Створення системи підтримки прийняття рішень для оптимізації використання сучасних технологій внесення добрив з метою підвищення врожайності зернових культур. При цьому система повинна вирішувати такі задачі:

1. Забезпечення керівників та агрономів фермерських господарств інформацією про врожайність різних видів зернових культур;
2. забезпечення достовірних даних про всі зміни, які відбуваються з полями господарств;
3. прогнозування врожайності зернових на окремих полях на основі аналізу даних про стан ґрунтів та кількість внесених добрив;
4. розробка план-графіків внесення добрив для підвищення врожайності;
5. контроль за виконанням план-графіків внесення добрив;
6. оптимізація фінансових, матеріальних та людських витрат, спрямованих на збільшення врожайності зернових культур.